«ПАЛАЦИ ТА ПАЛАЦОВО-ПАРКОВІ АНСАМБЛІ ПОДІЛЛЯ»

Архітектурна спадщина Поділля приваблива для нинішніх туристів численними пам’ятниками оборонного зодчества. Свого часу активне фортифікаційне будівництво тут було обумовлено тим, що на протязі тривалого часу регіон зберігав своє Порубіжне положення.

Однак тут збереглося чимало пам’яток культової та світської архітектури, значна кількість оригінальних палацово-паркових ансамблів. Це стосується і тієї частини регіону, яку займає сучасна Хмельницька область.

З давніх-давен прагненням вищої світської і духовної знаті, магнатів, великих землекористувачів, представників державного істеблішменту було бажання, або статусна необхідність виділитися, виставити напоказ рівень свого добробуту і фінансові можливості. Якнайкраще для цих цілей підходили центральні резиденції маєтків. В епоху середньовіччя, в силу об’єктивних обставин, перш за все віддавали перевагу безпеці, перетворюючи міста і окремі житла феодалів в фортифікаційні об’єкти. У новий же час приватна архітектура звертає на шлях демілітаризації і пропонує вищому прошарку суспільства максимально пишні і комфортні палаци, часто трансформовані з тих же замків.

Як правило палаци виступали складовою частиною єдиного архітектурно-природного ансамблю. Характерна особливість таких природно-штучних композицій т.зв. «Бельв’ю» – прекрасний вид, який створювала наявність навколо палацу парків, штучних, або окультурених, природних водойм; скульптурні групи, оригінальні гроти в затишних куточках; господарсько-побутові споруди, часто стилізовані під античну архітектуру… У другій половині XVIII ст. будівництво палацово-паркових ансамблів набуває характеру справжнього вибуху.

Унікальна в цьому відношенні територіально-адміністративна столиця Поділля – місто Кам’янець. Колишнє, перш за все, як головна регіональна фортеця, місто цікаве не тільки своїми фортифікаційними спорудами. Унікальна і його культова архітектура – церкви, костели, кірхи, синагоги … Величезний інтерес представляє палацова забудова міста. До цих пір в місті ходять легенди про знаменитий сад Вітте, який розкинувся в мальовничій долині каньйону р. Смотрич, був справжньою окрасою міста кінця XVIII- поч. XIX ст. До речі, дружиною Йосипа Вітте, коменданта Кам’янця, в цей час була «прекрасна бітинка» – Софія Глявоне, або Софія де Челіче більше відома по другому чоловікові, як Софія Потоцька. Саме участь у створенні «саду Вітте», стала для Софії генеральною репетицією перед будівництвом прекрасного дендропарку в Умані.

Як осередку різних культур, Кам’янцю в усі часи було притаманні різноманітність форм і стилів міських садиб. Серед них і кам’яниці, і оригінальні глинобитні або дерев’яні житлові будинки, і затишні дворики зі своєрідністю неповторного побутового мікросередовища, палаци і палацово-паркові ансамблі. Місто було місцем, де знать вважала справою честі мати як постійні, так і тимчасові резиденції, змагаючись в пишності інтер’єру і екстер’єру. Невблаганний час пощадив багато споруд, доносячи до нас від минулих епох найцінніші зразки палацової забудови – свідків архітектурних смаків і уподобання сильних світу цього.

І хоч не завжди палаци XV-XVII ст. відповідають нинішньому уявленню про розкішне життя знаті, ці 1-2-х поверхові споруди, свого часу, мали досить репрезентативний вигляд. Слід зазначити, що вони були досить дорогими як в процесі будівельних робіт, так і під час експлуатації. Будівництво такого роду ансамблів дуже рідко носило спонтанний або імпульсивний характер. Як правило, цьому передували довгий і зважений процес обмірковування стилю, пошук кращих архітекторів і скульпторів, майстрів ландшафтного і оранжерейного мистецтва. Саме тому, що зуміли вижити в катаклізмах XX ст., поміщицькі маєтки XVII – XIX ст. і сьогодні вражають нас досконалістю архітектурних форм і вишуканою барвистістю навколишнього пейзажу.

Однак не тільки Кам’янець, а й Поділля в цілому було виключно багате на палацово-паркові ансамблі. І про це свідчить «Історія резиденцій на давніх кресах Речі Посполитої» – багатотомна фундаментальна праця польського академіка Романа Афтаназі.

З неї ми дізнаємося, що тільки на території нинішньої Хмельницької області було створено понад сто таких ансамблів, які відрізнялися самими різними стилями. На жаль, більшість з них збереглася тільки в спогадах, картинах і фотографіях. Тим не менш, деякі з ансамблів все ж змогли пережити бурхливе XX століття і продовжують радувати око або змушують, дивлячись на мальовничі руїни журитися про їх втрату.

Кожен, хто бачив, не може не захоплюватися прекрасним палацово-парковим ансамблем Орловських в с. Маліївці, що в Дунаєвецькому районі. Доля була прихильна до нього і зараз ми маємо можливість бачити те, що бачили ті, що жили до нас.

У 1788 р. на замовлення графа Я. Орловського, палац був споруджений в стилі раннього класицизму архітектором Д. Мерліні. У плануванні англійського романтичного парку брали участь знаменитий творець парків Діонісій Міклер (Маклер) і садівник Д. Клігера. До цих пір колекція парку, що розкинувся на мальовничому схилі і отримав в наш час статус національного, налічує близько 100 видів кущів і дерев. Особливо вражає 300-річний ясень. Крім розкішного палацу тут відмінно збереглися водонапірна вежа у вигляді середньовічної оборонної споруди, місток, парковий басейн, два ставки характерною планування. Особливо вражає скеля висотою 18 метрів з двоярусним гротом. Саме на її вершину відвели джерельні води бурхливого джерела і влаштували штучний водоспад, що спадає кришталевим потоком.

Свого часу художня галерея палацу Орловських могла осоромити багато музеїв і похвалитися “Святим сімейством” Рафаеля, портретом останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського пензля Яна Лампі, полотнами інших відомих художників таких як Ян Матейко, Юзеф Хелмонський, Юліуш Коссак, Генрих Семирадський, Юзеф Брандт, Тадеуш Айдукевич … У палацовій бібліотеці налічувалося близько десяти тисяч книжкових томів, епістолярна спадщина сімейного архіву зберігала переписку пап римських і королів польських. Доля була прихильна до Маліївців ще й тому, що, як стверджує Р. Афтаназі, останній їхній хазяїн, Ксаверій Францішек Орловський, під час громадянської війни на Україні, коли Поділля на короткий час виявилося під владою Денікіна, зумів вивезти зі свого маєтку найбільш цінні речі. Спочатку в Одесу, потім на французькому торговому судні “Дюмон де Урвіль” в Марсель, а потім в Париж.

Самчики! Вимовляєш цей слово, і перед очима постає палацово-парковий ансамбль не менш прекрасний, ніж Маліївці. І в цьому немає нічого дивного. Коли в 1791 році гайсинський староста Петро Чечель купив цю садибу у Хоєцьких, то будівництво нового ампірного палацу було покладено на польського архітектора Якоба Кубіцького. Але створення парку він доручив тому ж відомому пейзажному архітектору Діонісію Міклеру. В даний час в парку, що розкинувся на 18 га. росте 160 видів чагарників і дерев. Переказ свідчить, що оформленням палацових інтер’єрів займався італійський скульптор Ж. Б. Цагяно, а так звана «японська кімнат» була розписана самим Врубелем.

Варта уваги тут і Церква Св. Параскеви П’ятниці, яка є складовою частиною палацово-паркового ансамблю. Побудована в 1772 р., вона зберегла старовинні розписи і дерев’яну різьбу.

На початку 90-х ансамбль «Самчики» отримав статус Державного історико-культурного заповідника, а в палаці розмістилися музейна експозиція.

Листи і реляції XVIII-XIX ст. зберігають захоплені відгуки про палацово-парковий комплекс в містечку Антоніни. Нині, на жаль, від колишньої величі залишилося не так багато. Велика частина будівель зникла під час військових і революційних катаклізмів ХХ ст.

Палац зазвичай називають ансамблем Сангушків-Потоцьких. В кінці XVIII ст. князь Е. Сангушко, який оселився в Антонінах, запросив архітектора Д. Арво для реконструкції палацового комплексу, побудованого регентом коронної канцелярії І. Мальчевським. Реконструкція торкнулася і інтер’єрної і екстер’єрної частин. У XIX ст. ансамбль зазнав ще кілька реконструкцій, які проводили нові господарі – Потоцькі. Ну, а останню реконструкцію, в стилі пізнього бароко, було проведено віденським архітектором Ф. Фельнером на початку XX ст. Згодом у палаці було зібрано величезну колекцію найцінніших творів мистецтва.

Заворожував і парк, що мальовничо розкинувся на березі Ікопоті. Тут було зібрано понад 3 тис. сортів рослин з усього світу. В кінці XVIII ст. його значно розширив і прикрасив князь Е. Сангушко, який побудував тут на початку XIX ст. оранжерею.

Сьогодні, від колись величезного комплексу, залишилися лише в’їзні ворота, огорожа, будинок керуючого, великий двоповерховий флігель і кінний манеж. Зараз в першому знаходиться школа, а в другому – спортивний зал.

Крім того, зберігся відреставрований маєток початку ХХ ст. в якому зараз знаходиться селищна рада Антонін. Він був побудований за проектом віденського архітектора Ф. Фельнера в стилі модерн з використанням фахверка – будівельної конструкції, що має вигляд просторових секцій з похилих під різним кутом дерев’яних балок. Такими будинками раніше була забудована площа перед парадними воротами палацу.

Не можна не зупинитися на ще одній, вельми оригінальній садибі Поділля – літній резиденції графа І. Сцибор-Мархоцького в Отрокові Новоушицького району. На базі більш ранніх споруд середньовічного замку (XVII ст., або навіть XIII-XIV ст.) Садиба була збудована в першій половині XVIII ст. З чотирьох садиб Мархоцького, найрозкішнішою була саме садиба Отроковська. Сам Ігнатій Сцибор-Мархоцький був справжнім оригіналом і серед сучасників мав славу дивака. Чого тільки вартий його демарш самопроголошення Міньковецької держави, що існувала майже 40 років – з 1793 по 1831 рр. Архітектурний ансамбль садиби складається з поміщицького будинку, форуму, тріумфальної арки, дендропарку. Збереглися також фрагменти стін і вежа середньовічного замку.

У роки радянської влади в головній будівлі садиби розміщувалася школа, а господарські будівлі зберегли свій профіль. В даний час садиба Сцибор-Мархоцького належить людині теж дуже цікавій – Ігорю Скальському, який веде тут реставрацію і проводить фестиваль “Отроків”. І це дуже добре, оскільки садиба знайшла не тільки нового господаря, але і друге життя. Є впевненість, що вона збереже свою форму, отримавши новий зміст. На жаль, цілий ряд їй подібних, напевно, вже ніколи не відродять колишньої величі.

Наприклад, садиба в Красилові, яка з середини XVIII ст., після розділу Острозької ординації за “Кольбушевською трансакцією”, належала польському князівському роду Сапєг. На початку XIX ст. Н. Сапєга тут побудував палац у стилі класицизму, але в роки радянської влади його перебудували до невпізнання і зараз в колишньому палаці розміщений професійний ліцей.

Набагато гірше розпорядилися з палацовим комплексом князів Сангушків в Ізяславі. У XVIII ст. архітектор П. Фонтана на замовлення П. Сангушко на базі давніх укріплень звів розкішний палацовий ансамбль, який свого часу відвідувало чимало знаменитостей – останній польський король Станіслав-Август Понятовський, австрійський імператор Йосиф II, А. Суворов, М. Кутузов. На жаль, в даний час це похмурі руїни, до яких відкритий зовсім вільний доступ. Зберігся лише каркас палацу, критий дворик з аркадами і палацовий міст.

Хай не зруйнований дощенту, але, по-суті, але остаточно втрачений як пам’ятник, палац родини Красінських в м. Дунаївці. Ставши господарем Дунаєвець в 1782 р, Я. Красінський спочатку створив міцну базу економічного розвитку міста. Наприклад, побудована ним суконна фабрика, діє до теперішнього часу. Ну а в XIX ст. тут вже виріс палац садиби Красінських. Але в радянські роки він був перебудований до невпізнання і тепер це районний будинок культури.

Те ж саме відбулося і в м. Деражня з колишнім особняком Раціборовських. В кін. XVIII ст. садибу тут заклав банкір П. Теппер, який недалеко від центру міста збудував невеликий палац з парком.

З 1844 р господарем Деражні стає С. Раціборовський, нащадки якого в 1902 р. реконструювали палац, надавши йому стиль модерн. Як і в попередньому випадку, після 1917 року будівлю адаптували під лікарню і його історичний вигляд майже не зберігся.

Лікарнею став і палац поміщиків Косельських в м. Віньківці. Побудований в першій пол. XIX ст. він сьогодні всього лише один з корпусів районної лікарні, хоч і зі статусом пам’ятки архітектури місцевого значення.

На жаль, час не повернути назад. Хоч уже немає того, чого немає, але зате є те, що є. Для Поділля характерна величезна кількість найцікавіших місць. І палацово-паркові комплекси, які збереглися, займають тут гідне місце. На жаль, формат короткого інформативного повідомлення не дозволяє описати їх нам досить повно. Втім, ми і не ставили перед собою таке завдання. Чимало місця зайняв би просто навіть далеко не повний їх перелік. Ми прагнули іншого. Наша мета: торкнутися душевних струн, пробудити інтерес, повагу до нашої багатої спадщини та непереборне бажання до неї доторкнутися. А ми в цьому постараємося Вам допомогти. Ви ж пам’ятаєте наш девіз: Ваш відпочинок – наша турбота!

« Comments

Комментариев пока нет.

« Ваш отзыв